Мене звати Валентина, мені 31 рік.
Сьогодні я хочу поділитися свідченням про те, як Бог врятував і змінив моє життя.
Кілька років я перебувала в алкогольній залежності. Я пила майже постійно, намагаючись заглушити біль, порожнечу та переживання всередині себе. З часом моє життя ставало дедалі важчим. Мене мучила глибока депресія, я відчувала повну самотність і втратила надію на те, що щось може змінитися.
Крім того, я страждала від псоріазу. Ця хвороба приносила не лише фізичний дискомфорт, а й завдавала болю моїй душі. Я соромилася себе, почувалася пригніченою і не бачила виходу зі свого стану.
Але навіть тоді Бог бачив мене і не залишив.
Рік тому Господь відкрив для мене двері до реабілітаційного центру. Саме там розпочався мій шлях до свободи. Коли я приїхала до центру, я була зламаною людиною, яка потребувала допомоги. Але через людей, яких Бог поставив поруч зі мною, через служіння Олени Василини, через молитви та Боже Слово я почала відчувати Божу любов і турботу.
Я стала ближче пізнавати Бога. Поступово Він зцілював моє серце, звільняв мене від минулого, навчав довіряти Йому та жити по-новому. Там, де раніше була депресія, з'явився мир. Там, де була самотність, я відчула Божу присутність. Там, де була безвихідь, прийшла надія.
Господь також торкнувся мого здоров'я. Я побачила Його руку в зціленні від псоріазу. Для мене це стало ще одним підтвердженням того, що Бог живий, люблячий і всемогутній.
Сьогодні рівно рік, як я перебуваю в реабілітаційному центрі. Озираючись назад, я бачу величезну різницю між тією Валентиною, яка приїхала сюди, і тією, якою я є зараз. Бог подарував мені свободу від алкогольної залежності, відновив мою душу і дав мені нове життя.
Я вдячна Господу за Його милість, терпіння та любов. Вдячна за людей, яких Він послав на моєму шляху, за підтримку, молитви й турботу. Якщо Бог зміг підняти мене з глибокої ями відчаю та залежності, значить, Він може допомогти кожній людині, яка звертається до Нього.
Я вірю, що моя історія — це історія Божої любові, благодаті та сили. І вся слава за це належить Ісусу Христу.

Мене звати Тетяна, мені 37 років.
Я народилася в люблячій сім’ї. Але коли мені було лише вісім років, померла мама. Це стало для мене величезною травмою. Моя психіка не витримала цього болю, мене поставили на облік до психіатра. Після смерті мами тато почав випивати, а я все більше часу проводила на вулиці зі старшим братом та його друзями.
Коли підросла, почала потрапляти в погані компанії. Тоді мені здавалося, що це нормально. Я ходила з хлопцями на різні розборки, билася, почала вживати алкоголь, курити сигарети й траву. Усередині мене була велика пустота і біль, який я не знала чим заповнити.
У 2009 році помер мій тато. Я дуже його любила, і це була одна з найважчих втрат у моєму житті. Після його смерті я сильно напилася, впала зі сходів у під’їзді та дуже сильно травмувала око. Я дивом залишилася жива. Після цього почалися постійні сильні болі. Коли я пила алкоголь — ставало ще гірше, тому я перестала пити, але біль не зникав. До цього додався внутрішній варикоз. Щодня я прокидалася зі сльозами, бо не бачила виходу зі свого стану.
Одного разу до мене зайшов знайомий. Я сиділа й плакала від болю, а він запропонував мені, як сказав, “дуже сильне знеболювальне”. Так у моєму житті вперше з’явився героїн. Біль справді зник, і мені захотілося знову відчути це полегшення. Так я поступово стала залежною від важких внутрішньовенних наркотиків.
З часом це стало моїм способом життя. Я втомлювалась від цього, ненавиділа себе, але не могла зупинитися. Я думала: “Ось народжу дитину — і все зміниться”. У 2014 році я народила доньку, але наркотики не залишила. За весь цей час мене шість разів відкачували після передозування. Останні рази були особливо важкими — я буквально стояла між життям і смертю.
Одного разу я зустріла знайомого, який запропонував мені поїхати на реабілітацію. Спочатку я дуже боялася. Думала: “Як я буду жити без наркотиків? Як витримаю цей біль?” Але після останнього передозування я зрозуміла: якщо мене не стане, моя дитина залишиться сама й нікому не буде потрібна. І тоді я наважилася. Так я потрапила до центру «Дім Милосердя».
Коли я приїхала, мені було дуже важко. Я не могла спати, мене ламало, викручувало все тіло. Але вже на другий день я покаялася і прийняла Господа Ісуса Христа своїм Спасителем. Я всім серцем повірила, що Бог може мене зцілити й змінити моє життя.
Через місяць я прийняла водне хрещення і впустила Духа Святого у своє серце. І слава Живому Богу — за весь час перебування в центрі, а це вже майже рік, у мене жодного разу не боліла голова, перестали боліти й крутити ноги, зникли симптоми варикозу. Те, з чим я жила роками, Господь забрав із мого життя.
Я почала вчитися. Отримала професію і роботу і все це на центрі реабілітації. Тепер я можу себе забезпечити і дати все необхідне своїй дитині.
Сьогодні я точно знаю: Бог врятував мене не просто так. Він дав мені нове життя, нову надію і нове серце. Я вірю, що Господь приготував для мене особливий шлях. І тепер моє бажання — допомагати таким людям, якою колись була я сама: заблуканим, залежним, тим, хто вже не бачить виходу.
Я хочу свідчити про те, що вихід є. І цей вихід — Господь.
Бог врятував мене, щоб тепер я допомагала рятувати інших.